ЛИСТ-ПОДЯКА

Від міжнародної асоціації „Афганістан – Чорнобиль” на адресу голови правління ЗАТ „Нова лінія” Шандара Олега Леонідовича надійшов лист-подяка, у якому висловлюється щира вдячність керівництву компанії за надану допомогу у працевлаштуванні учасника бойових дій у Афганістані, інваліда війни 1 групи, письменника Василя Слапчука. Ветерани дякують за розуміння тих проблем, з якими стикається частина покоління, народженого у шістдесятих роках.

Проблеми „афганців” не байдужі голові правління компанії „Нова лінія” Шандару Олегові Леонідовичу і її генеральному директорові Шандару Ігореві Леонідовичу, оскільки відомі їм не з чужих слів.

Брати Шандари пройшли те пекло, що називається Чорнобиль – брали участь ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Чорнобиль – це також війна, тиха, підступна, небезпечна і, можливо, ще страшніша з тієї причини, що на цій війні людина бореться не з людиною-ворогом, а з тим невмолимим і безпристрасним джином науково-технічного прогресу, якого сама ж і викликала із глибин природи. „Афганці”, які пізніше пройшли Чорнобиль, підтвердять це. А таких на Чорнобильській атомній станції працювало близько ста чоловік, і ще сотня у зоні Прип’яті. Олександр Тимченко, директор „Нової лінії” в Ужгороді, один із них. А за весь період ліквідації, за окремими даними, через Чорнобиль пройшли понад п’ять тисяч чоловік. „Афганці” і чорнобильці – це єдине бойове братство.
Олег Леонідович та Ігор Леонідович Шандари ніколи не відсторонювалися від чужих бід і проблем, у свій час вони спонсорували скульптуру-макет пам’ятника загиблих чорнобильців, у виконанні відомого скульптора Миколи Білика, яка була передана музею „Чорнобиль” у Києві. Олег Шандар за активну й постійну благодійницьку діяльність був нагороджений срібною медаллю „Діти Чорнобиля”. Доброчинство у характері і традиціях Шандарів.
Василь Слапчук, прийнятий на посаду керівника внутрішньо-корпораційних зв’язків, не єдиний „афганець” у „Новій лінії”.

Уже згадуваний Олександр Тимченко, у якого за плечима досвід Афганістану й Чорнобилю, розказує: ”Я не міг собі уявити, що свій дев’ятнадцятий день народження (28 грудня 1987 р) буду зустрічати в Гераті. Я пам’ятаю Афганістан різним: бідним, тривожним, розбитим – довкола розруха і горе. З болем у серці згадую загорілих афганських дітей. А вже виросло ціле покоління, що народилося і прожило обіймаючись зі зброєю. Це велика трагедія для народу... Але я пригадую Афганістан і іншим – світлим, сонячним і радісним. Перед очима – краса сурових гір і яскраве буйство барв ранньої весни, древні храми і чудернацька архітектура афганських поселень. Хочу, щоб мої співвітчизники побачили цю країну такою, якою іноді бачу її я”. Олександр Тимченко – добрий і світлий чоловік, тому й спогади у нього світлі.
Віктор Мозоль, директор „Нової лінії” в Луцьку, служив у 12 гвардійському мотострілковому полку у 1985-87 рр. Полк дислокувався у старовинному місті Гераті, яке ще завойовував Олександр Македонський. Був зв’язківцем, забезпечував зв’язок між розвідротою і полком, двічі брав участь операціях армійського масштабу в Кандагарі. „Найкращі юнацькі роки проведені на війні, – каже Віктор Мозоль – але не найтрудніші. Військовий побут неймовірно важкий, проте, як це не парадоксально, побут мирного часу не менш складний. Афганістан навчив мене долати труднощі”.
Святослав Дубовик, адміністратор торгового залу „Нової лінії” в Луцьку, у минулому кадровий військовий, закінчив армійську кар’єру у званні полковника. За час служби в Афганістані був двічі поранений. Нагороджений орденом Червоної Зірки.
Василь Слапчук вдячний і керівництву компанії, і товаришам „афганцям”, які за нього клопоталися. „Я багато писав про Афганістан. Раніше це була поезія. Є ще кілька прозових сюжетів, які б мені хотілося втілити. Життєвий досвід потребує переосмислення, особливо такий специфічний та екстремальний, яким є війна. Однак минуле має смисл лише у зв’язку з теперішнім часом. Жити спогадами так само шкідливо, як і жити мріями, якщо вони не втілюються. Для мене честь працювати у компанії „Нова лінія”, мені подобається той дух, який тут панує. Тільки коли локальні вияви цього духу, що присутні у „Новій лінії”, наберуть глобальних масштабів і поширяться на всю країну, лише тоді моя Вітчизна займе місце серед розвинених країн Європи. У цьому смислі Україна для мене розпочинається з „Нової лінії”, як би пафосно це не звучало. Постараюся бути не лише вдячним, але й корисним”.
„Афганці” компанії „Нова лінія” особливі тим, що їх єднає не лише минуле, але у більшій мірі теперішнє – час і місце, де вони живуть і реалізуються.

...

Моя Вкраїно і Волинь!
Мене дороги завели
У ці чужі, похмурі гори,
І повернуся я не скоро.

Я повернусь обов’язково.
І може статись — достроково,
Якщо не тілом, то — клянусь —
До вас душею повернусь.

Афганістан,
Твої уста
Мовчать про наш пекельний біль.
Котрим завдячуєм тобі.
Ні, не тобі, своїм вождям.
І платимо за це життям.